Стежка Семюела та Флоренс Бейкерів, Південний Судан / Уганда

Протяжність маршруту: 805 км

Тривалість шляху: 3-4 тижні

Подружжя Семюел і Флоренс Бейкер – дослідники басейну Нілу, що жили в XIX столітті. Це були перші європейці, які дісталися Східної Африки.

Дух першовідкривачів 60-70-х років позаминулого століття спонукав їх назвати друге за величиною озеро Африки ім'ям Альберта - дружина королеви Вікторії. Воно стало закінченням їхнього багатоденного шляху, що почався від Джуби (столиці Південного Судану) і йшов на південь через савану в Уганду вздовж унікальних природних об'єктів. До останніх належить також 43-метровий водоспад Кабарега на місці впадання Нілу в озеро Вікторія.

У Південному Судані може бути неспокійно через черговий спалах громадянської війни, що недавно закінчився, але угандійська частина шляху дає можливість відчути себе справжнім дослідником Африки.

Стежка Південно-Східного узбережжя, Великобританія

Протяжність маршруту: 1016 км

Тривалість колії: 1 місяць

Ця національна стежка Великобританії тягнеться від Майнхеда, прибережного міста в Сомерсеті, до природної гавані Пул Харбор у Дорсеті. На цій дистанції зустрічаються два об'єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: узбережжя Дорсетшира та Східного Девоншира, відоме як узбережжя Юрського періоду, та гірський ландшафт Корнуолла та Західного Девонширу.

Природні особливості цих ділянок примітні бар'єрними пляжами, арками, крутими вершинами, поряд з якими море утворило бухти з обмеженим входом та скам'янілими лісами. У скелях, яким від 185 до 240 млн. років, збереглися скам'янілі останки стародавніх живих істот.

Через чергування підйомів і спусків біля гирл річок стежка Південно-Східного узбережжя вважається однією з найскладніших трас у світі. Сумарно підйоми займають 35 км шляху, що вчетверо перевищує висоту Евересту.

Транспанамська стежка, Панама

Протяжність маршруту: 1 127 км

Тривалість колії: півтора місяці

Транспанамська стежка – найвідоміший туристичний маршрут у Панамі. Завдяки розташуванню на перешийку, що пов'язує Північну Америку з Південною, територія країни географічно відноситься відразу до двох континентів і вражає мандрівників різноманітністю рослинного світу.

Однак усім, хто зважиться пройти тими самими стежками та шляхами, якими користувалися іспанські конкістадори за часів перших іспанських колоній у Центральній Америці, слід пам'ятати про дуже суворі місцеві умови. Майже по всьому шляху від кордону з Колумбією до розташованого недалеко від Коста-Рики міста Хурутунго необхідно пробиратися крізь густі та вологі джунглі, повні москітів. Частина проходить через національний парк Дар'єн. Доводиться йти та сильно перетнутою місцевістю, а також плисти на каное.

Велика гімалайська стежка, Непал

Протяжність маршруту: 1700 км

Тривалість колії: 2 місяці

Цей маршрут зі сходу на захід територіями Індії, Непалу і Бутану перетинає весь гімалайський хребет від Кашміру до Тибету і припаде до вподоби найамбіційнішим мандрівникам. Він має 2 гілки: верхню та більш коротку нижню.

На найскладнішій (Непальській) ділянці стежка підіймається до неймовірних 6146 м, тому без досвіду сходження в гори тут робити нічого. Тут безліч небезпечних перевалів, високих плато, бурхливих річок та пустельних долин. Звідси відкривається приголомшливий вид на усипані будинками схили гір і пагорбів, а також усі непальські восьмитисячники: Еверест, Канченджангу, Лхоцзе, Макалу, Чо-Ойю, Дхаулагірі, Манаслу, Аннапурну.

Нижня ділянка простіше: вона проходить в основному зеленими долинами і повз села, що дозволяє допитливим туристам познайомитися з культурою країни.

Велика патагонська стежка, Аргентина та Чилі

Протяжність маршруту: 2 977 км

Тривалість колії: 3–4 місяці

Велика патагонська стежка простяглася з півночі на південь від посушливого Чилі (Сантьяго) до вітряного та холодного Південного Патагонського льодовикового плато, ставши найдовшим маршрутом Південної Америки.

Це суворий, дикий край з вузькими річками та фіордами, лісами струнких араукарій, гарячими джерелами, посушливими пустельми, крутими та стрімкими схилами гір, неживими лавовими полями та білосніжними гірськими піками. Тут, на схилах Анд, льодовики займають площу, порівнянну хіба що з крижаними шапками на полюсах Землі.

Розташовані за маршрутом зручність та навігація відповідають кліматичному поясу.

Те-Арароа, Нова Зеландія

Протяжність маршруту: 3057 км

Тривалість колії: 3-4 місяці.

Те-Арароа, що в перекладі з мови маорі означає «довга стежка», перетинає майже всю країну, починаючи з мису Рейнга, найпівнічнішого її краю, і закінчуючи портовим містом Блаффом біля узбережжя Саутленда на півдні. Як єдину національну трасу вона була відкрита нещодавно – у 2011 році.

Трохи більше половини шляху (60%) проходить через національні парки і по трекінгових маршрутах, що добре зарекомендували себе, решта (40%) пролягає через приватні землі, тому все необхідне, включаючи їжу, а також похідне спорядження, доводиться нести на собі.

Маршрут примітний мальовничими вулканічними плато, стародавніми лісами та високими горами.

Стежка пустель, США

Протяжність маршруту: 3200 км

Тривалість колії: 4 місяці

Природний процес розширення території США, які здобули незалежність у 1783 році, зайняв майже всю першу половину XIX століття. Велика західна стежка, вона ж стежка пустель, повторює історичні шляхи колоністів Дикого Заходу і пролягає від Індепенденса (штат Міссурі) до міста Орегон в однойменному штаті. Вона буквально видавлена у камені багатотисячними обозами. Її використання скоротилося по закінченні будівництва Першої трансконтинентальної залізниці 1869 року.

Пройти крізь дику та місцями посушливу місцевість однією з гілок Орегонського шляху – серйозний виклик навіть для підготовленого туриста. У кожному зі штатів – Канзасі, Небрасці, Вайомінгу та Айдахо – мандрівникові є що подивитися. Це і національні заповідники з природними парками, і історичні ранчо, і автентичні скелі з вирізаними ними іменами перших емігрантів.

Апалацька стежка, США

Протяжність маршруту: 3510 км

Тривалість колії: 5 місяців

Апалацьку стежку, що тягнеться атлантичним узбережжям США через 14 штатів, по праву називають «королевою туристичних стежок». Разом зі стежкою Тихоокеанського хребта та «Континентальним рубежем» вона входить до так званої Потрійної корони пішого туризму США.

Це найстаріший у світі пішохідний маршрут (1923). Він починається від гори Катадін у штаті Мен і закінчується біля гори Спрінгер у Джорджії. Стежка Аппалачів покликана зберегти природу в первозданному вигляді та показати її такою, якою та була до приходу людей. Родзинкою маршруту є національний парк Грейт-Смокі-Маунтінс, природний об'єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Більшу частину шляху йти доводиться гористою місцевістю.

Ідилічні види незайманих північноамериканських лісів приховують безліч потенційних небезпек (диких звірів, отруйних змій, рослин та комах), через що цей маршрут вважають ще й смертоносним. Ситуацію посилює відсутність стільникового зв'язку та інтернету, тому розраховувати доводиться лише на себе та свою команду. Зустрічаються і випадки розбійного нападу на хайкерів, тому потрібно бути дуже уважним та обережним. Не всі мандрівники проходять дистанцію від початку до кінця, сходячи з неї від втоми, хвороби чи травми.

Стежка Тихоокенського хребта, США

Протяжність маршруту: 4 270 км

Тривалість колії: 6 з половиною місяців

Це друга за протяжністю піший маршрут США з Потрійної корони пішого туризму. Він припадає на найвищу частину хребта С'єрра-Невада та Каскадних гір і перетинає Вашингтон, Орегон та Каліфорнію. Разом з Водороздільний маршрут стежка Тихоокеанського хребта входить до складу Великої західної петлі.

Лише 5–10% мандрівників обирають маршрут із півночі на південь, оскільки у північних Каскадних горах сніг тане пізніше, ніж у порівняно низьких, посушливих горах Південної Каліфорнії.

Природна стежка Хоккайдо, Японія

Протяжність маршруту: 4 585 км

Тривалість колії: 7 місяців

Острів Хоккайдо, що відрізняється коротким літом і довгою холодною зимою, рясніє незайманою природою. Це справжній рай для хайкінгу на великі дистанції. Не дивно, що тут проходять кілька довгих пішохідних колій.

Самим величним з них мандрівникам доводиться йти через снігові завали, по гірських хвойних лісах, повз вулканів, що димляться, і льодовиків, що дрейфують у морі. Зміна кліматичних зон - від степів та лісів до вулканічних гір - дуже помітна навіть на цьому північному острові. Через велику тривалість подорожі хайкери часто застають і пору цвітіння сакури. На всьому шляху можна милуватися національними парками та об'єктами культурної спадщини Японії.

«Континентальний рубіж» (Водільний маршрут), США

Протяжність маршруту: 4 990 км

Тривалість колії: 7–8 місяців

Пройти цим неймовірно довгим маршрутом, що перетинає Сполучені Штати майже на 5 тис. км, беруться справжні ентузіасти хайкінгу (не більше 150 осіб на рік). Таким можна вважати американця Франсіса Тапона, який зробив цей «подвиг» двічі.

Маршрут створений штучним шляхом і пролягає неподалік Американського континентального вододілу вздовж Скелястих гір від Мексики до Канади, перетинаючи Монтану, Айдахо, Вайомінг, Колорадо та Нью-Мексико.

На цій дистанції відчайдушних мандрівників чатують на такі небезпеки, як суворі погодні умови, гіпотермія, зустріч з пумами та бурими ведмедями.

Двохсотрічна національна стежка, Австралія та Океанія

Протяжність маршруту: 5330 км

Тривалість колії: 8 місяців

Цей найдовший піший маршрут Зеленого континенту відкрили на честь двохсотліття Австралії 1988 року. Він простягся вздовж Великого Вододільного хребта та західного краю материка майже до Мельбурна. Окремі відрізки дистанції колись були стежками, якими колоністи просувалися вглиб і переганяли худобу.

Зараз хайкерам доведеться йти через 18 національних парків, більш ніж 50 державних лісів, повз золоті та мідні копальні, що розроблялися першими поселенцями. Моторизовані транспортні засоби чи велосипеди, прогулянки із домашніми тваринами тут заборонені. Маршрут поділено на 12 ділянок протяжністю від 400 до 500 км, за кожною з яких закріплено свій путівник.

Стежка «Гранд Італія», Італія

Протяжність маршруту: 6 166 км

Тривалість колії: 8–9 місяців

Ця стежка, відкрита в 1995 році, проходить найстарішим гірським масивом Європи, Альпам. Маршрут долає альпійську дугу (1 200 км), весь гірський ланцюг Апеннін, спускається вниз до Сицилії, огинає західне узбережжя Тірренського моря у бік Сардинії і закінчується у стародавньому місті Тибула, проходячи довгими ділянками інших європейських стежок.

Мегамаршрут включає 368 етапів. Мандрівникам слід побоюватися зневоднення, лісових пожеж, зсувів, гіпер- та гіпотермії, діареї. Підтримку туристам, які вирішили подолати цю відстань, надає Італійська національна альпійська асоціація.

Велика західна петля, США

Протяжність маршруту: 11 064 км

Тривалість колії: 208 днів

Велика західна петля проходить через Великий каньйон, пустелі Мохаве та Сонора, гори Скелясті та С'єрра-Невада, перетинає 12 національних парків, 9 штатів та охоплює кілька кліматичних зон. Вона складається з 5 дрібніших доріг, включаючи стежку Тихоокеанського хребта та Вододільний маршрут.

Цілком цей мегамаршрут поки що пройшов лише 1 людина – американець Андрію Скурка, який у 2007 році подолав його за 208 днів (по 53 км на день).

E4, Європа

Протяжність маршруту: 12 000 км

Тривалість шляху:

Довгі піші прогулянки на природі були модні в Європі ще наприкінці XVIII століття. У 1938 році в Угорщині відкрився перший такий маршрут сучасного типу, а на початку XXI століття Європейська асоціація піших туристів визначила 12 протяжних європейських стежок, частково складених з національних, що вже існували.

E4, найдовша з них, починається в іспанському місті Тарифа, що на березі протоки Гібралтару, а закінчується в Ларнаці на Кіпрі. Шлях пролягає через Андорру, Гренобль, підіймається до Альп, долає Швейцарію, Німеччину та Австрію, веде до Угорщини, Сербії, Румунії та Болгарії. Деякі ділянки стежки біля двох останніх держав ще облаштовуються, тому існує обхідний маршрут через Сербію.

Трансканадська стежка, Північна Америка

Протяжність маршруту: 24 000 км

Тривалість колії: 10 років

Трансканадська, вона ж Велика, стежка з'єднує береги Атлантичного, Тихого та Північного Льодовитого океанів. Цей найдовший у світі пішохідний маршрут простягнувся від міста Сент-Джонc на сході Ньюфаундленду (Атлантика) через всю південну Канаду до міста Вікторія на острові Ванкувер (у Тихому океані).

На його облаштування пішло 25 років (1992–2017). Зараз це сукупність більш ніж 400 пішохідних доріг, сполучених загальною навігацією та спеціально збудованими зв'язками в один маршрут. Близько третини шляху (7000 км) займають водні перепони, долати які прийнято на орендованих човнах. Дозволено також велосипеди, лижі, снігоходи і навіть коні, тоді як автомобілі та мотоцикли суворо заборонені.

Попри величезну довжину маршруту, він проходить через густонаселені райони. На підйомах і спусках обладнані стежки, сходи, де-не-де є асфальтоване покриття, на шляху безліч придорожніх стоянок, магазинів і кафе. Знаки вказують правильний напрямок руху, на інформаційних стендах описані найближчі пам'ятки. Заблукати тут неможливо.

Єдиною людиною, яка пройшла перетнутою місцевістю від початку і до кінця, став канадець Дана Мейс. На це йому знадобилося близько 10 років.